тимчасовість

Текст художника до проекту:

це з самого початку наративні прогулянки з текстовим описом.

це швидше поетична практика з поліжестовим наповненням і мультипредметними об"єктами.

більшість описових текстів апелюють до особистих асиміляційних процесів.

більшість жестів - ілюстрування внутрішніх питань про рівність і рівнозначність.

відсутня свідома робота з пластикою. лише буденне переміщення у визначеному медійному просторі.

відсутня ієрархія між текстовою складовою, жестами, предметами, тілом і локацією.

рівнонаповненість. рівнозначність*

*можливі і неможливі прогулянки поруч.

переферія тут розчинена. ми на досяжній відстані

трохи осторонь середмістя постімперської метрополії.

тут не потрібно знімати бруківку щоб побачити пляж.

ми - пляж. нанесений водою пісок - пляж. 

тут варто капітулювати.

рівнозначність принесена сюди популярною культурою

С.С. Сatch = ZZ Top.

тут вільно дихається

але вода тут мильного кольору

тут вільно ходиться 

але повітря тут таке ж як і ззовні.і.

це ще одна програна війна часів внутрішньої міграції.

Либідь завжди дорівнює Полтва.

переселення (тимчасове) настільне перетворення (перевтілення).

ще раз про Еву Зажицьку та про право на капітуляцію

ще раз про Стаса Туріну та практики перенесення.

одиничний зовнішньоперфомативний контакт. ми на досяжній відстані

коли закінчується шлях між мостами.

присядь при вході під міст.т. бетон + річка = бетон + річка.

35

Василь Бажай

Саша Долгий

Сергій Петлюк

Ермолаева Катерина

Сергій  Радкевич  

Ярослав  Футимський

Анатолій  Татаренко

Петро  Ряска         

Мартин Сусленко 

Роберт  Саллер

Сергій  Біба

Юрій  Коваль

Вадим  Харабарук

Влодко Кауфман

Наталя  Шевченко

Kinder   Album 

Олексій Салманов

Олекса Манн

Даніїл Галкін

Даша Кузьмич

Юрій Савтер

Стас Туріна

Сергій Савченко

Костя Смолянінов

Іванна-Катерина Яковина

Іван Небесник

Галя Хорунжа

"Проект "Вібрації Верховини" - це експозиційні вібрації в Ужгороді та Івано-Франківську або ще в якомусь іншому місті, іншому просторі та часі... Задуманий як продовження реалізованого в галереї Detenpyla проекту "Думка, що відчується", цей об’єкт звертаєтся до можливості сприйняти думку через колір та знайдений об’єкт яким є саме приміщення. Це особливий емоційний стан людини, асоційований з відчуттям, в основі якого лежить думка".

Петро Ряска

9

Робота була представлена в рамках довготривалого проекту Антона Варги "89 днів зими" та за його умовами експонувалася лише один день.

Роботу було стровено в рамках проекту "Тимчасова виставка I" в галереї "Коридор". На відео зафіксовано 2 хвилини тимчасовості тоді й в тому місці. 

Подорож рендомним автомобільним транспортом та пішим ходом, розпочата зранку у Львові з ночівлею в Ужгороді і остаточним завершенням у Павшино (поруч з Мукачево). Жестове маркування простору під час переміщення, з ілюструванням обмежених потреб. Складнопояснювальне конструювання внутрішнього сентименталього ландшафту досягнутого через перфомативну форму.

Текст художника до проекту:

конструювання перерваних переміщень

це чітко 233 кілометри до Мукачево

це чітко 268 кілометрів з прорахунками

це чітко 268 кілометрів з практичними похибками

конструювання попутнього перерваного дня

картка навзаєм мовчання

картка назваєм відпочинку

хмарність з похідними розпорошуюча до початку гірських утворень

світло розмиваюче на горі перевалу

вечір у спину втомлених подорожніх

дощ у місті приймаючому бігунів з фальстартом

тур де ти

Стас Т.

14

Текст художників про проект:

Даний проект можна назвати досить послідовним. Попередні відкриті галереї буквально "будувались" нами, тобто для демаркації, окреслення простору ми завжди використовували засоби для матеріалізації цього самого простору, або ж — його меж.

Перший крок в цьому проекті — це відмова від наративної, матеріальної демаркації. Цього разу простір фіксується виключно «зором» кожного учасника, з чотирьох визначених нами точок.

Кожна камера — це в першу чергу можливість фіксування симультанності існування (протяжності в часі) одного простору в 4-х його координатах.

Система виміру — час. Скільки б кілометрів ми не пройшли, весь проект вимірюється в 9-ти годинах запису на кожній камері щодня, що продиктовано годинами роботи інституції, в стінах якої реалізовувався проект.

2-й крок — пошук онлайн. Наше життя яке, як виходить, ми так само фіксуємо на камерах. Одночасність нашого існування. Поряд і окремо. Відповідно підключається дискурс існування групи.

Фіксація галереї у вже й так ніби постійно фіксованому нами тими же камерами це жест. Жест виокремлення. Саме тому нам постійно необхідно дбати про чистоту, «тишину», контрастність цього виокремлення.

Під час реалізації проекту весь 9-ти годинний потік транслювався онлайн виключно в залі експозиції в арт-центрі.

3-й крок — документація. Існування галереї після того, як ми припинили фіксацію — абстрактне. Повною мірою (хоча б в часі, в «протяжності») галерея існує у вигляді записаної інформації на флешці.
Все інше в рамах — спосіб читабельного її опису.

Складові елементи документації :

1. Назва, дата

2. Скріншоти одночасно фіксованого простору з кожної камери (a, b, c, d).

3. Цифровий носій з 4-канальним відеозаписом зафіксованого простору.

4. Можливий пояснювальний текст, тривалість простору (хв) та місце фіксації.

5. Можливий артефакт.

За 59 днів протяжності проекту до основного складу групи долучалися на один день також інші учасники :

Юля Ібрагімова, Павло Ковач (старший), Сергій Якунін, Анатолій Татаренко, Олексій Салманов, Володимир Воротньов, Марія Ланько, Лізавета Герман, Таня Кочубинська, Добриня Іванов, Саша Курмаз, Томаш Гажлінскі, Валерій Кумановський, Любомир Тимків, Лада

Наконечна, Данило Ковач, Іван Олексяк, San Morce, Володимир Топій, В’ячеслав Поляков .

5

Текст художника про проект:

Проект  "Присвята"

Це так-званий жест «пошани», вияв почуття поваги, що ґрунтується на визнанні великих чеснот, суспільної ваги або позитивних якостей кого-, чого-небудь.

Спроба відтворення реакції на ту чи іншу ситуацію.

“Стас Туріна “За 5 хв. буду…”, 2012, змішана техніка, в рамках проекту ІО Імовірність, 89 днів зими

"За 5 хв. буду…" - це слова які Туріна часто використовував в 2012 році, в ситуаціях коли кудись спізнювався, або взагалі незбирався йти, принаймі мені так запамяталося.

Тому чуючи вираз "5 хв." – асоціації відразу з За 5 хв. буду…

Важливу роль у створені даного об'єкту відіграла ситуація та асоціації.

Даний об'єкт представлено як факт реальної ситуації.

Об’єкт "Ну що тут скажеш : А труси то сухі", змішана техніка, в рамках проекту ІО Імовірність, 89 днів зими

Буває виходиш з туалету і бачиш - на штанах невідомо звідки пляма, а труси то сухі.

Даний об’єкт представлено як факт реальної ситуації.

Об'єкт "Присутність", 2013, металевий турнік, килим, мітла, вибивачка для килимів, звук, Мала галерея мистецького Арсеналу, Київ

Даний об’єкт має на меті зафіксувати певний відрізок часу з великого циклічного процесу фізичного та духовного життя сучасної людини за допомогою використаня повсякденних речей.

Робота бере свій початок у звичайній дії вибивані пилу з килимів. За основу взято реальну ситуацію :

16 січня 2013 року в подвір'ї на вулиці Добролюбова в місті Ужгород старенький дідусь вибивав два килими.

- Скажіть, будь ласка, скільки разів на рік Ви вибиваєте килими?

- Два або три - тож пилюки стільки, пилосос не бере.

Важливим елементом даноної роботи є звук (записаний перед розмовою, 16 січня), який ніби як дзвін фіксує момент циклічності.

Об’єкт "З Одного", 2013, стовбур дерева, Дні квартирних виставок Харків-Львів

Частини обрізаного дерева, зауважені на вулиці Льва Толстого біля будинку 18 о 00:30 21 квітня, було перенесено 28 квітня в квартиру на вулиці Тарнавського 37/1.

Важливу роль у створені даного об'єкту відіграла ситуація та природннє самотворення.

Даний об'єкт представлено як артефакт, самотворення.

Антон Варга, Рідна мати моя, 2013, відео, в рамках проекту ІО Імовірність, 89 днів зими

12

Описание

89 днів зими - це виставка, що тривала протягом календарної зими 2012-2013 рр. на кухні квартири художника Антона Варги по вул. Джерельній, 27/10 у Львові. Експозицію змінювали кожного дня, документували й оперативно публікували у блозі проекту. 

Текст художника про проект:

Для чого?

Виставкова діяльність має під собою інколи велику небезпеку, бо розриває складені в створенні час і простір., представляє виокремлений об’єкт. Це не є ані добре, ані погано. Є і так, і є по-іншому. Варіант по-іншому, в основному, приречений на свого роду контркультурне споживання і відповідне існування чи навпаки.

Так само і з гіперрефлективним мистецтвом. У контексті всього проекту складуються історії, міфи, тенденції, які зрозумілі тільки кільком людям. Велику частину сторонній глядач (поза контекстом) взагалі не може відчути.

Те, що відбувалось, було задумано для практики непрепинної рефлексії, яка б залишала по собі артефакти кожного дня. Тобто проект задумовувався в першу чергу для тих 5 -7 наявних в тому просторі художників як виклик їхній майстерності споглядання, як виклик їхній виставковій практиці виокремлення і вписування. Простір кухні на Джерельній (майже зовсім не особливий) не був самоціллю. Це місце, що було під рукою (найближче). І необхідно не забувати про звичайну функцію діалогу між власне проектами, яка в даному об’єкті, в силу непереривності днів, набула звучання.

І останнє. Це ж все відбувалось очевидно не заради мистецтва, а для рефлексії нашого місця тут-і-зараз кожного дня. Нашого існування в тому місті, тієї зими, в тих стінах Джерельної і поза нею, разом з іншими і окремо.

Проект особисто мені підняв багато питань про аспекти того, чим я ніби займаюсь.

Тим не менш, зараз я пишу цей текст, щоб ніби востаннє скласти характеристики об’єкту, виправдавши його як єдиний інформаційний об’єкт*, склавши його в коротких словах для можливості створення ситуації передрефлексіії тієї зими з 90-та днів. 

Окремими питанням варто було б обговорити доцільність, чи цікавість, чи актуальність такого об’єкту для глядача. І головне - для “моніторного”, “блогового” глядача.

Фізика.

Покладення.

Не створюючи чи довіряючи комусь абстрактному це, ми реалізуємось в обміні. Кожного дня вишукуючи, постимо. Це є просто ознакою часу. Це є можливістю часу. Всі, хто має доступ до компа, до інтернету, розширюють старий добрий феномен колекціонування до постійної, майже безперебійної, інформаційної магістралі між собою і оточуючими.

Я є суб’єктом обміну, значить я є. І тут нічого нового.

Повернемося до стіни на Джерельній. Чим ця стіна по великому рахунку відрізнялась, від твоєї, моєї стіни в тій чи іншій соціальній мережі? Нічим, крім фізики.

Повернемось до 31-го дня проекту. До виставки в тихім шелесті трав.. Домовились про виставляння від кожного по артефакту. Про взяття з Аральської і покладення на Джерельну. Про переміщення елементів, про їхне першочергове проявлення і покладення. Звісно зрозуміло що фізичним в цьому випадку є все, пошук, виявлення, сам об’єкт (його існування). І окрім непередбачуваного феномену виявлення, тут з'являється, на відміну від мережі, ще й феномен фізичного транспортування об’єкту (наприклад, просте перенесення пластикового стаканчику з водою з Аральської до Джерельної). До моменту трансляції відбувається ще процес дії.

Процес руху. Процес фізики.

А в кінці та сама площинна стіна засвідчення на Джерельній і «стіна», адреса в мережі (блоґ) зрівнюються в значенні.

Побутовий псевдо-концептуалізм. Один день вибраний тільки для того, щоб зрівняти час рефлексії, час між «актом креації» і походом на ринок,. Як три універсалії (споглядання, рефлексія, комунікація) які необхідно було, зламавши перетинки між ними, вистроїти не в послідовний ряд, а в простір, де вони б перекривали один одного своєю одночасовістю і перманентністю одного дня.

Простір.

Простір інформаційного об’єкту складав собою, в першу чергу, прямокутник кухні. Диван, який майже не рухали, бо в принципі не очікували на масштабні артефакти, холодильник, який не було і куди. Кухня - це свого роду було просто фінальна точка (кінцева) в тих пошуках, що відбувались з перемінним успіхом кожного дня. Стіна просто стала кінцевим апробантом дня. Засвідчувала відбутість досвіду. Приймала. На початку за ініціативи Дениса Бекетова І Маркса був створений блог, який став віртуальним аналогом простору Джерельної. Мінімальним натяком на те, що сталось. Часом навіть дуже інформативним. Блог і на даний момент транслює одночасно всі 90 днів.

Інша кімната. Загальна площа квартири 28 квадратних метрів. На стіні в іншій вивішували частини проектів.

Крайні ж точки загального простору об’єкту становлять ті місця, адреси, локації, з яких починалась інтенція проектів і які остаточно виявлялись на стіні Джерельної.

Часовий відрізок.

Одна доба. 24 години. 89 днів зими. І останній без виставки. В основному відкриття відбувались біля 22-23 годин вечора. Були й після опівночі. Були й на ранок. В одному з проектів мною навіть був відмічений відсутній день. Тобто рефлексія полягала якраз в відсутності ідей, в відсутності нашого потенціалу тоді (відсутності резонансу). Закінчення зими ж насправді було символічне (календарне). Ми вночі зустріли весну, а зима, її справжній сніг і холод продовжувались ще півтора місяця.

Мені зараз подобається це все тим, що тоді це все було мистецтвом теперішнього. І навіть мистецтвом без майбутнього.

По великому рахунку тільки чиста свідомість - похідна релігії, чи духовної практики - може в повній мірі володіти теперішнім.

Мистецтво ніколи не було заповідником чистої і без апеляційної присутності тут-і-зараз. Було чи не було?

Зараз мені здається що Мистецтво завжди, як за Пріговим, це передостання дія.

Це акт творчості, акт створення прецедента чи реальності, яка, вже отілеснівшись, вимагає усвідомлення себе, як і все до неї, усвідомлення всього поспіль, включно з нею. САМЕ ТОМУ мистецтво, по великому рахунку, завжди буде оперувати чи старатись оперувати минулим, майбутнім і теперішнім, при цьому всьому створюючи предмет безчасовості.

Теперішнє залишиться тільки творцю.

Глядач - інвалід в цьому випадку. Але інвалід передбачений і потенційно нагодований.

Конвертація. Взаємозв'язок.

За словами Стаса Туріни, ідеальні дні цього проекту мали б виглядати типу шостого дня ("Набуття за день"). Тобто в кінці дня ти просто ставиш на полиці речі, які приніс з собою до хати, знайшовши, купивши, отримавши їх внаслідок свого одного дня цього життя в цьому місті.

Все конвертується. Тому думки, з якими ти ходив, також виявлялись в предметах, які ти вже відповідно підбирав (відбирав), а головне впливали на людей поряд - тим самим інколи створювались багаторівневі напластовані проекти.  

Твій день внаслідок дня ближнього (іншого).

* ІО ("інформаційний об'єкт") - це не виявлення природніх характеристик об’єкту, що певно є участю науки, це констатація його існування як існування послідовності його інформації, послідовності літер його ім'я для виявлення проміжків між ними.

Практика ІО є наслідком і відноситься до сфери мого візуально-перцептивного досвіду.

Це, в першу чергу, практика, в якому суб’єкт ставить питання реальності: можливої як об’єкту досліду; можливої до від'єднання від нього; можливої як єдиної в мисленні.

Шляхом виявлення, синтезу, примноження, наслоєння інформації відбувається створення нових або відтворення його старих, але під новою назвою, кордонів.

Кордони в даному випадку необхідні для створення ситуації передрефлексії (нульового рівня рефлексії), ситуація передрефлексії  необхідна для рефлексії межі "об’єкту реальність" поза самим ІО.

Тобто ідеальним інформаційним об’єктом є той, який найкраще створює прецедент для споглядання і рефлексії того, чим він не є/того, що ним не є.

43

71-ий день, УПЦ, Без назви, "Мирка почула дзвін, підійшла до дверей, каже - священник. Відкрили. Там священник. Освятив квартиру. Всі поцілували Христа. Подарував нам картинку з хрещенням. Повісили."

Проект "Земля" складається з декількох взаємопов'язаних частин. Реалізовані в різних просторах та в різних художніх медіа, окремі складові проекту поєднані спільним мотивом використання фізичних властивостей землі із урахуванням одного з ключових для практики художника аспектів - моменту випадковості та моменту протяжності в часі. 

Різні етапи проекту реалізовувалися в таких просторах:

галерея "Дзига", 2011 (Львів)

фестиваль "Форт Місія", 2011 (форти часів Першої світової війни, с. Поповичі, Львівська область)

галерея Detenpyla, 2011 (Львів)

галерея Program, 2012 (Варшава)

фестиваль перформансу ZAZ, 2012 (Тель-Авів)

ЦСМ М17, в рамках виставки "Інтроверсія", 2013 (Київ)

Текст художника до частини проекту, представленій в галереї Program:

ЧАС. ВІБРАЦІЯ. РУХ

Час всихання тіла, вібрації, і зависання без свідомості, свідомо енергетичного балансу.

Момент чекання у  випадку, не випадкового.

І тіло часу. Закінчивши – почало, почавши – закінчило, і знову почало.

Сакральний шлях Великого Ніщо.

14

Текст художніка до проекту:

Деструкція у сучасному значенні цього слова, навіть з усіма мерехтливими конотаціями, навіть з примарою Дерріди на обрії, остаточно позбавилась присмаку романтизму і запаморочливого запаху смерті, сухотно-сіфілісного запаху зламу століть, запаху карболки і війни, запаху здеморалізованих буржуа, запаху розтоптаних ідеалів. Деструкція - стерильна, легко перетравлюється і захищає вашу сім'ю від бактерій (чи не завдяки тому ж Дерріді?)

Чи актуальна деструкція у світі, де, за великим рахунком, більше нема нічого цілісного, принаймні, вартого уваги?

Чи залишається бажання розламати іграшку у дитини, котрій передбачливо приготували зручну модель конструктора? Чи залишилось бодай щось настільки щемливе і незбагненне, що прагне бути деструктурованим?

Старий рояль - неодмінний атрибут академічних зібрань, символ класичної музики, банальний, на межі поганого смаку, символ високої культури, під якою, не в останню чергу завдяки культурній політиці однієї шостої, останні пару десятиліть розуміли лише мистецтво попереднього століття. Рояль - інцестний коханець перезрілих дів великої романної традиції, герой доброго виховання і джазового занепаду моралі. При ньому сублімують.

Інколи веселяться, обливаються коньяком і падають до його чорних ніг, вражені алкоголем чи любов'ю.

Але таки - символ класичної музики. Важко повірити, проте колись іншої не було, а якщо була - то не музика. Збагнути її до кінця - так само важко, як збагнути складну гру поглядів і натяків пуританського флірту, еротизм застібнутого на всі ґудзики об'єкту пристрасті (хоч інколи підкреслено геніталії). Збагнути її до кінця - перевага небагатьох, обдарованих музичною чуттєвістю чи ерудицією. Для решти хороший музикант - жрець у храмі, шарлатанство котрого викрити важко, якщо не розділяєш його релігію. Твір класичної музики - герметичний, він вабить, але захищається громіздкими перепонами.

Вихід є - препарувати рояль.

Зробити анатомічне дослідження того, що неспроможний осягнути, вивернути тельбухи, тягнути за струни, повиривати клавіші, зробити зліпки з клавіатури і ніг, залізти під нього і на нього, залити його бетоном, поховати його під тією брилою, отримати нарешті відбитки його чарівних кінцівок, його білих кісток і блакитної крові, аби за цими відбитками дешифрувати його незбагненність, як за відбитком кістяка на камені дешифрують археологи політ птаха, померлого багато мільйонів років тому. Можливо, потай сподіваючись побачити у кістяку архаїчне небо.

Згвалтувати джентельмена, бо задрочив своїми складнопідрядними натяками...

10