Закрити всі вікна
Подiлитися екраном
CV

1987

народився в Ужгороді

2005

закінчив Ужгородський художній коледж ім. А. Ерделі

2011

закінчив Львівську національну академію мистецтв, відділення художньої кераміки

2011

заснував artistrun галерею Detenpyla разом із Юрієм Білеєм та Станіславом Туріною

2012

заснував "Відкриту групу" разом із Юрієм Білеєм, Антоном Варгою, Євгеном Самборським та Станіславом Туріною

2012

отримав cтипендію Міністерства культури Польші Gaude Polonia

2012

лауреат конкурсу МУХі 2012

 

Живе та працює у Львові

Практика
2011ongoing
Земля
кінетична інсталяція, перформанс, авторська техніка, різні простори

Проект "Земля" складається з декількох взаємопов'язаних частин. Реалізовані в різних просторах та в різних художніх медіа, окремі складові проекту поєднані спільним мотивом використання фізичних властивостей землі із урахуванням одного з ключових для практики художника аспектів - моменту випадковості та моменту протяжності в часі. 

 

Різні етапи проекту реалізовувалися в таких просторах:

 

галерея "Дзига", 2011 (Львів)

фестиваль "Форт Місія", 2011 (форти часів Першої світової війни, с. Поповичі, Львівська область)

галерея Detenpyla, 2011 (Львів)

галерея Program, 2012 (Варшава)

фестиваль перформансу ZAZ, 2012 (Тель-Авів)

ЦСМ М17, в рамках виставки "Інтроверсія", 2013 (Київ)

 

 

Текст художника до частини проекту, представленій в галереї Program:

 

ЧАС. ВІБРАЦІЯ. РУХ

Час всихання тіла, вібрації, і зависання без свідомості, свідомо енергетичного балансу.

Момент чекання у  випадку, не випадкового.

І тіло часу. Закінчивши – почало, почавши – закінчило, і знову почало.

Сакральний шлях Великого Ніщо.

2010
Очищення
дія в просторі, галерея "Дзига" (Львів)

Під час відкриття своєї першої персональної виставки художник замальовув білою фарбою свої попередні роботи різних років. Протягом всього періоду, що тривала виставка, роботи продовжували експонуватися в такому вигляді.

 

 

Текст художника до проекту (у співавторстві з Павлом Павловичем Ковачем):

 

Дао–Нуль

Дао–Нуль блукає в царині Великого Нуля, гніздиться без постійності, тому ловлячи його не схоплюють його велике Дао в Тумані і Мовчанні Дао-Туман Велике Дао далеке знаходиться міг кругом – квадратом неба-землі не робить себе посудиною річчю Дао невичерпне в великому не закінчується і в малому не покинуто розвивається розтікається повсюди Дао вище неба служить йому образом творець речей єдине в триєдиному здобуте небом землею і людиною єдине і одиноке без пари підвищено стоїть одиноко Дао таємниця воно приховано воно ворота всієї матерії може діяти в міру але не перебуває в славі гине від приналежності до мирського ввійти в Дао в кабалі світу неможливо стержень Дао вивільнення з від земної логіки Дао керує природою людини-втікача від світу та його царства Дао тисне на особисте мистецтво знищуючи його бо Дао-це всеприрівненість Дао все принижено не виходить 13 рядів ламає своє вістря пом’якшує свій блиск урівнює свій прах єднаючись зі світом не випинає з нього Дао просте і звичайне воно  в своїм поверненні в простих речах в його товщинні перебуває Дао людина для досягнення Дао омий своє серце вибіли свій дух притисни своє людське знання воно виражене в юродивості прирівняно до безумства просвітлений в Дао якби темний порівнявшись з Дао якби  в вузлі увійшовши в Дао якби відійшов стезею Дао іде великий чоловік разом з Дао я дао-людина виходжу і ходжу туди і сюди блукаю в царині Великого

Нуля разом з Дао пірнати і плисти згинатись і випрямлятись істинне

Переродження в Дао не

Потребує

Аскетичного відалення від світу але країна Дао це всі відмінності від світу

Цього але Велике Дао

Пізнається не відходячи

Від звуків форм і слів Дао стезя для тріумфальної подорожі

Своєї власної природи Дао-людина астрально-космічна істота їде на сонці

Місяці зірках хмарках і

Драконах озирає

Чотири пори року як своїх власних пару коней Він може

Тримати на голові небо і попирати землю ширяти за межами неба-землі

Носитися за кордонами світу

І входити

В двері безкінечності Дао людина живе на плаваючих по морю горах вона

Прагне до знишення

Обличчя прирівнює себе до

Площини світу лик стоїть посеред найвищої чистоти

Відображаючи її

Дао-людина йде здвоэнно між так і ні не знає ані доброго

Ні злого ні вірного ні хибного живе радісно там де звичайній людині жити

Нестерпно тяжко

Схожий з долиною просторою і освітленою Дао – людина не потребує

Людських похвал він одинокий поміж людей протилежний їм і взірець світу, він спрощується до зовнішньої убогості, обирає собі останнє місце він юродивий його буття одне безглуздя для обивателя він як і Дао пливе блукає нічого не шукає він ігнорує обов’язки і церемонії бажань має не багато дає але не потребує взаємин витворює шалене накопичує юродиво-простий і первісно необтесаний діє шалено – але іде Великим Шляхом.

 

(текст подано зі збереженням авторської пунктуації)                                                                                                                                                

2013
Віск
об'єкти

Текст художника до проекту:

 

Усвідомивши свою безпорадність перед незмінним плином часу, людина спробувала ув’язнити його у циферблаті. Та це не дало можливості повернути з минулого бодай мить. Ми можемо впіймати хіба що самих себе у вічному колі біганини за втраченою секундою. Відносно клітки часу намагаємося знайти свободу, живемо у межах штучної ілюзорності, яку самі ж створили, так і не пізнавши Простоти.

 

Проект Павла Ковача “Віск” – це шлях від роздумів про час до усвідомлення себе тут і тепер. Це спроба муміфікації часу й інформації у їхній незворотній плинності. Це можливість зупинитися й осягнути мить, що минає, осягнути в цій миті самого себе. Слухати, спостерігати і відчувати ритми, що нас оточують: ритм Неба, ритм Землі, ритм дерев і річок, ритм вдиху і видиху, ритм пульсу. Пауза.

2013
Річка тече...Дерево росте...
інсталяція з живим деревом, відео

Відео, що лягло в основу проекту, було створене спонтанно під час прогулянки та розмови зі Станіславом Туріною.

 

 

Текст, яким художник супроводжував інсталяцію на виставці:

 

…тобі річка теж відкрила оцю свою таємницю: що часу немає?

Чи не хочеш ти сказати, що річка в той самий час повсюди: де виток і де гирло, де водоспад і де перевіз, на бистрині, у морі, в горах — повсюди і водночас, і що для неї не існує теперішності й немає й тіні майбутнього? Нічого не було, нічого не буде; все є, все має сутність і теперішність.

Герман Гессе “Сіддхартха”

Бiблiографiя

Інтерв'ю з Павлом Ковачем, публікації галереї "Боттега", bottega-gallery.com, 2012

 

Павло Ковач: мистецтво у спадок, Росана Бісьмак, varosh.com.ua, 28.03.2013