Влодко Кауфман

"Листи до землян" - перший проект художника, у якому він виступив у полісинтетичному жанрі "видиво" (авторський термін Кауфмана, яким він позначає медіум власних творів, що поєднують елементи інсталяції, сценографії, перформансу, театральної та музичної вистави, партиципаторних практик тощо).

Коментарі художника до проекту (за матеріалом varianty.net):

Неборак був провідником, який стояв перед музеєм і скеровував людей у потрібному напрямку.

На вході стояв поролон з червоною фарбою. Люди ставали на нього і залишали сліди на мапах, якими була встелена підлога. Я їх від душі різав, перекраював країни, від'єднував, приєднував, сепарував.

Було виготовлено 8 печаток, які ставилися кожному замість номера і означали присутність у дійстві.

По залу ходив Петро Старух з восьма годинниками, які накручував, за деякий проміжок часу цей будильник дзвенів і так 8 разів. Сценарій був розроблений, хоча все було ніби випадково.

У залі стояло 8 мольбертів і на них малювали діти. Але малюнків ніхто не бачив, бо вони малювали предмети, які не залишають сліду – кулькові ручки, олівці без стержнів. 

Улюблений образ – балерина, що ловить рибу. Це приснилося, що є дорога запилена і з двох сторін стоять балерини з вудочками і так до горизонту.

Багато крісел на мапі – символізує гігантський концертний зал. Чубай грав на скрипці й топтав ті стільчики. Це спроба людини реагувати на музику, на те як тобі її пропонують. Це незгода з поданням музики.

Закінчився проект на тому, що люди опинились у замкненому просторі, я почав зривати мапу з підлоги, а там були репродукції ікон, я поставив людей перед вибором. Десь півгодини ми чекали і ніхто не наважився піти по оразах. Я пройшовся і зробив стежку, щоб люди могли виходити.

На відкриті проекту було багато таких людей, які зараз дивно бачаться на таких подіях. Там ходить Ганна Герман, страшно подумати, якби вона відреагувала, якби їй сказали, ким вона буде зараз.

На цей проект виголили мені печатку на голові. Так я ще довго ходив на каву вранці, в кафе готелю Інтурист (Жорж зараз). Там «коні» (продавці валюти) весь час тусували і питали, що це за прикол.

На мені був автентичний дівочий стрій якогось українського регіону. Але всі думали, що це стрій буддиського монаха.

З'являюсь на відео оголеним, бо це абсолютна відкритість, кожен раз я наполягав, що я відвертий. Зараз мені видається, що це дуже спекулятивна річ, а з другого боку це дало можливість профільтрувати ситуацію, коли і де можна розбиратися.

Бо розбирався я дуже часто. Був творчий вечір Винничука і Рябчука у театрі Курбаса і ми з Юрком Міськом розібралися і пройшлися позаду них по сцені. По-моєму, крім цього проходу ніхто нічого не пам'ятає.

6

Фрагмент необробленого відео-матеріалу, відзнятого для теле-фільму, що мав транслюватися на телеканалі УТ-1, проте так і не вийшов в ефір. Змонтований фільм було втрачено, ці матеріали - єдине, що залишилось у публічному доступі.

Текст художніка до проекту:

Деструкція у сучасному значенні цього слова, навіть з усіма мерехтливими конотаціями, навіть з примарою Дерріди на обрії, остаточно позбавилась присмаку романтизму і запаморочливого запаху смерті, сухотно-сіфілісного запаху зламу століть, запаху карболки і війни, запаху здеморалізованих буржуа, запаху розтоптаних ідеалів. Деструкція - стерильна, легко перетравлюється і захищає вашу сім'ю від бактерій (чи не завдяки тому ж Дерріді?)

Чи актуальна деструкція у світі, де, за великим рахунком, більше нема нічого цілісного, принаймні, вартого уваги?

Чи залишається бажання розламати іграшку у дитини, котрій передбачливо приготували зручну модель конструктора? Чи залишилось бодай щось настільки щемливе і незбагненне, що прагне бути деструктурованим?

Старий рояль - неодмінний атрибут академічних зібрань, символ класичної музики, банальний, на межі поганого смаку, символ високої культури, під якою, не в останню чергу завдяки культурній політиці однієї шостої, останні пару десятиліть розуміли лише мистецтво попереднього століття. Рояль - інцестний коханець перезрілих дів великої романної традиції, герой доброго виховання і джазового занепаду моралі. При ньому сублімують.

Інколи веселяться, обливаються коньяком і падають до його чорних ніг, вражені алкоголем чи любов'ю.

Але таки - символ класичної музики. Важко повірити, проте колись іншої не було, а якщо була - то не музика. Збагнути її до кінця - так само важко, як збагнути складну гру поглядів і натяків пуританського флірту, еротизм застібнутого на всі ґудзики об'єкту пристрасті (хоч інколи підкреслено геніталії). Збагнути її до кінця - перевага небагатьох, обдарованих музичною чуттєвістю чи ерудицією. Для решти хороший музикант - жрець у храмі, шарлатанство котрого викрити важко, якщо не розділяєш його релігію. Твір класичної музики - герметичний, він вабить, але захищається громіздкими перепонами.

Вихід є - препарувати рояль.

Зробити анатомічне дослідження того, що неспроможний осягнути, вивернути тельбухи, тягнути за струни, повиривати клавіші, зробити зліпки з клавіатури і ніг, залізти під нього і на нього, залити його бетоном, поховати його під тією брилою, отримати нарешті відбитки його чарівних кінцівок, його білих кісток і блакитної крові, аби за цими відбитками дешифрувати його незбагненність, як за відбитком кістяка на камені дешифрують археологи політ птаха, померлого багато мільйонів років тому. Можливо, потай сподіваючись побачити у кістяку архаїчне небо.

Згвалтувати джентельмена, бо задрочив своїми складнопідрядними натяками...

10

"Птахотерапія" та "Риботерапія" - два довготривалі проекти, що на сьогодні складають щоденну практику Влодко Кауфмана. На списаному папері стандартного офісного формату а4 художник "вирощує" дивних тварин - перо за пером, луска за лускою. Власне процес цього тілотворення є і предметом, і результатом художньої роботи.

Текст художника про проект "Птахотерапія", 2009:

безкрилим цікава природа і конструкція птахів 
ритм шелесту пташиного пір’я
траєкторії польотів 
потенційність падіння
ми любимо малювати птахів, дивитися на них,  слухати

звуки, що вони видають ... любимо споживати їх в їжу
наше з птахами співіснування створює легенди, зокрема - про Ікара… 
птах – постає як образ, як істота, як технологія
як ностальгія за чимось, чого ми ніколи не досягнемо
це і філософія, і соціум, і біологія, і космос, і алхімія

людина пробує осягнути цю істоту як лікар, як хірург, як терапевт, як психіатр, як суддя 
як звичайний працівник птахоферми, який досконало вміє розкласти тушку курки на їстівні і неїстівні частини 

художник не малює ці дивовижні істоти, він,  скоріше, їх - ВИРОЩУЄ

а це вирощування вже супроводжується народженням всіляких образів

птахотерапія це постійний процес творення 

Текст художника про проект "Риботерапія", 2012:

…є інформація, що супроводжує мене все життя

і найчастіше я фіксую її на аркушах формату А4

на цих аркушах зберігається безліч  

шкіців, нотаток, рахунків, невідправлених чи отриманих листів, уривків незреалізованих ідей,

що були акутальними в певний момент,

але з часом забулися та перетворились на інформаційний непотріб

єдине, що залишається постійним – це енергія, що зберігає моменти пережиття і певний час

саме цей папір я використовую для створення проекту РИБОТЕРАПІЯ

специфікою якого (дуже яскравим елементом) є процес немалювання, а ВИРОЩУВАННЯ РИБ

тут я використовую інше тлумачення анатомії – не фізичне, а візуальне

риба починає рости від ока і до безмежності, за допомогою нарощування луски

і по мірі розростання риби я доштуковую папір – аркуш до аркуша, аркуш до аркуша …

це переростає в медитацію

через кожен долучений новий аркуш я контактую з тим, що зі мною відбувалось

і це перетворюється на діалог мене теперішнього і мого минулого

і це вже стає іншою паралельною частиною проекту –

ВІДЕО, що фіксує коментарі, моменти доштукування луски та наступних аркушів,

дає можливість побачити процес вирощування в динаміці…

11

Навколо дерева, що росте в природньому середовищі, споруджена конструкція у формі амфітеатру. Лави амфітеатру розміщені таким чином, що дерево опиняється в центрі "глядацької зали".

Варіанти інсталяції були встановлені на фестивалі Open City (Люблін, 2009), фестивалі "Форт Місія" (Дрогобичі, 2010),на відкритому майданчику перед галерею "Музей ідей" (Львів, вул. Валова, 18, 2012), на ленд-арт симпозіумі «Пространство пограничья» (с. Миропілля, Сумська область).