Закрити всі вікна
Подiлитися екраном

site-specific

Проекти
2014
Ярослав Футимський, рівнонаповненість. рівнозначність (* можливі і неможливі прогулянки поруч)
перформанс (фотодокументація Олексія Салманова), Київ

Текст художника до проекту:

 

це з самого початку наративні прогулянки з текстовим описом.

це швидше поетична практика з поліжестовим наповненням і мультипредметними об"єктами.

більшість описових текстів апелюють до особистих асиміляційних процесів.

більшість жестів - ілюстрування внутрішніх питань про рівність і рівнозначність.

відсутня свідома робота з пластикою. лише буденне переміщення у визначеному медійному просторі.

відсутня ієрархія між текстовою складовою, жестами, предметами, тілом і локацією.

рівнонаповненість. рівнозначність*

 

*можливі і неможливі прогулянки поруч.

 

переферія тут розчинена. ми на досяжній відстані

трохи осторонь середмістя постімперської метрополії.

тут не потрібно знімати бруківку щоб побачити пляж.

ми - пляж. нанесений водою пісок - пляж. 

тут варто капітулювати.

рівнозначність принесена сюди популярною культурою

С.С. Сatch = ZZ Top.

тут вільно дихається

але вода тут мильного кольору

тут вільно ходиться 

але повітря тут таке ж як і ззовні.і.

це ще одна програна війна часів внутрішньої міграції.

Либідь завжди дорівнює Полтва.

переселення (тимчасове) настільне перетворення (перевтілення).

ще раз про Еву Зажицьку та про право на капітуляцію

ще раз про Стаса Туріну та практики перенесення.

одиничний зовнішньоперфомативний контакт. ми на досяжній відстані

коли закінчується шлях між мостами.

присядь при вході під міст.т. бетон + річка = бетон + річка.

2013
Петро Ряска, Вібрації верховини
просторовий об'єкт, чорна сажа , галерея "Коридор", Ужгород

"Проект "Вібрації Верховини" - це експозиційні вібрації в Ужгороді та Івано-Франківську або ще в якомусь іншому місті, іншому просторі та часі... Задуманий як продовження реалізованого в галереї Detenpyla проекту "Думка, що відчується", цей об’єкт звертаєтся до можливості сприйняти думку через колір та знайдений об’єкт яким є саме приміщення. Це особливий емоційний стан людини, асоційований з відчуттям, в основі якого лежить думка".

Петро Ряска

2013
Антон Варга, Тимчасовість
інсталяція, Тимчасова виставка, Галерея Коридор, Ужгород

Роботу було стровено в рамках проекту "Тимчасова виставка I" в галереї "Коридор". На відео зафіксовано 2 хвилини тимчасовості тоді й в тому місці. 

2013
перформанс (фотодокументація Марії Дідюк та Ярослава Футимського), Львів - Ужгород - Павшино

Подорож рендомним автомобільним транспортом та пішим ходом, розпочата зранку у Львові з ночівлею в Ужгороді і остаточним завершенням у Павшино (поруч з Мукачево). Жестове маркування простору під час переміщення, з ілюструванням обмежених потреб. Складнопояснювальне конструювання внутрішнього сентименталього ландшафту досягнутого через перфомативну форму.

 

Текст художника до проекту:

 

конструювання перерваних переміщень

це чітко 233 кілометри до Мукачево

це чітко 268 кілометрів з прорахунками

це чітко 268 кілометрів з практичними похибками

конструювання попутнього перерваного дня

картка навзаєм мовчання

картка назваєм відпочинку

хмарність з похідними розпорошуюча до початку гірських утворень

світло розмиваюче на горі перевалу

вечір у спину втомлених подорожніх

дощ у місті приймаючому бігунів з фальстартом

тур де ти

Стас Т.

2013
Відкрита група, Ars Longa Vita Brevis
інсталяція, виставка 20-ки номінантів на PinchukArtCentre Prize, PinchukArtCentre, Київ

Текст художників про проект:

 

Даний проект можна назвати досить послідовним. Попередні відкриті галереї буквально "будувались" нами, тобто для демаркації, окреслення простору ми завжди використовували засоби для матеріалізації цього самого простору, або ж — його меж.

Перший крок в цьому проекті — це відмова від наративної, матеріальної демаркації. Цього разу простір фіксується виключно «зором» кожного учасника, з чотирьох визначених нами точок.

Кожна камера — це в першу чергу можливість фіксування симультанності існування (протяжності в часі) одного простору в 4-х його координатах.

Система виміру — час. Скільки б кілометрів ми не пройшли, весь проект вимірюється в 9-ти годинах запису на кожній камері щодня, що продиктовано годинами роботи інституції, в стінах якої реалізовувався проект.

2-й крок — пошук онлайн. Наше життя яке, як виходить, ми так само фіксуємо на камерах. Одночасність нашого існування. Поряд і окремо. Відповідно підключається дискурс існування групи.

Фіксація галереї у вже й так ніби постійно фіксованому нами тими же камерами це жест. Жест виокремлення. Саме тому нам постійно необхідно дбати про чистоту, «тишину», контрастність цього виокремлення.

Під час реалізації проекту весь 9-ти годинний потік транслювався онлайн виключно в залі експозиції в арт-центрі.

3-й крок — документація. Існування галереї після того, як ми припинили фіксацію — абстрактне. Повною мірою (хоча б в часі, в «протяжності») галерея існує у вигляді записаної інформації на флешці.
Все інше в рамах — спосіб читабельного її опису.

 

Складові елементи документації :

1. Назва, дата

2. Скріншоти одночасно фіксованого простору з кожної камери (a, b, c, d).

3. Цифровий носій з 4-канальним відеозаписом зафіксованого простору.

4. Можливий пояснювальний текст, тривалість простору (хв) та місце фіксації.

5. Можливий артефакт.

 

За 59 днів протяжності проекту до основного складу групи долучалися на один день також інші учасники :

Юля Ібрагімова, Павло Ковач (старший), Сергій Якунін, Анатолій Татаренко, Олексій Салманов, Володимир Воротньов, Марія Ланько, Лізавета Герман, Таня Кочубинська, Добриня Іванов, Саша Курмаз, Томаш Гажлінскі, Валерій Кумановський, Любомир Тимків, Лада

Наконечна, Данило Ковач, Іван Олексяк, San Morce, Володимир Топій, В’ячеслав Поляков .

2012
Юрій Білей, Рух світла
перформанс (фотодокументація), XIV міжнародний фестиваль мистецтва "Interakcje", Пйотрков Трибунальський, Польща

Дослідивши запропоноване для перформансу приміщення, у своєму творі художник вирішив закцентувати проміжок часу, коли крізь темні штори всередину потрапляє промінь сонячного світла. Він розробив схему перенаправлення світлового потоку та встановив у просторі засоби, що його відбивають у відповідному напрямку. Перформанс завершився, коли Білей "повернув" промінь у ту саму точку, з якої він вийшов.

2012
Відкрита група, Ключі від галереї
об'єкт, Музичі Christmas Art Fair, арт-центр Я Галерея, Дніпропетровськ

"Ключі від галереї", продовження проекту "Галерея Тиса", було створене художниками спеціально для Музичі Christmas Art Fair в Дніпропетровську 2012 року.

Закинутий будиночок на березі Тиси на Закарпатті, що його знайшли учасники Відкритої групи в серпні 2012 року й змогли відімкнути власним ключем, став однією з "Відкритих галерей". Художники створили всередині групову виставку, на якій експонувався один твір від кожного й, від'їжджаючи, замкнули будинок на ключ.

Для Ярмарку у Дніпропетровську вони зробили шість копій ключа від галереї, спакували кожний у окрему коробочку, дадали карту проїзду до галереї та фотографію одного з шести творів, який власник ключів міг забрати собі.

 

 

Текст художників про Галерею Тиса

 

Наприкінці серпня 2012 року  на околицях міста Виноградово, що на Закарпатті, в урочищі Виннички у підніжжі Чорної Гори, на березі річки Тиси, відбувся фестиваль Креденц. Там «Відкрита група» створила одну із галерей під назвою „Тиса” у рамках проекту „Відкрита галерея”.

Серед багатьох закинутих та напівзруйнованих будівель було знайдено маленький будиночок. Потрапити в нього можна було через вибиті вікна. Під час оглядання Павло Ковач спробував відчинити двері власними ключами і йому вдалося. Відкривши будинок учасники групи побачили справжній «White cube», і це був знак, що проект на фестивалі потрібно робити тут.  Назву галереї дала ріка Тиса. Сама галерея знаходиться на відстані 10 метрів від берега. З розповіді організаторів ми дізнались, що територію колишнього заводу і нашу галерею час від часу підтоплює. 

Експозиція складається з шести робіт, зроблених попередньо і  тих, що  створювались безпосередньо на місці.

Учасниками виставки стали:  Стас Туріна (об’єкт „Це”), Юрій Білей (об’єкт „Transfer”), Антон Варга (об’єкт „Іо виправдання”), Олег Перковський („Вікна”), Павло Ковач (об’єкт „Без назви”), Євген Самборський (об’єкт „Свобода”).

2012
Петро Ряска, Думка, що відчувається
просторовий об'єкт в приміщенні галереї, кадмій червоний, кармін червоний, галерея Detenpyla, Львів

Важливим аспектом проекту є намір переосмислення художником власної багаторічної живописної практики, спроба використати колір за межами звичної площини картини та вивести нефігуративні експерименти в тотальне поле. У поєднанні із наступним проектом “Вібрації Верховини”, в “Думці...” художник розвиває ідею роботи з простором-як-об’єктом.

 

 

"Первісний художник жив у печерах і малював тому, що мав потребу у вираженні власних думок через акт малювання, а сама печера перетворювалася на художній об'єкт. Перебуваючи у галереї Detenpyla, я сприйняв її як знайдений об'єкт (found object), простір якого у поєднанні із чистим кольором здатен передати думку"

Петро Ряска

2012
Антон Варга, ІО Естетика
інформаційний об'єкт, р. Прут, Яремче, Івано-Франківська обл.

Текст художника про проект:

 

ІО* Естетика

 

Документація повторюваної діЇ. Назбиравши дошок, я підписав кожну з них словом "вода". Після цього брав кожну, заходив до води, підпалював і кидав в Прут. Дію повторив 16 разів. Ці дії і всі подальші інтерпретації документації - не більше ніж естетика визначеності.

Цим самим за мене вже існуючи. Цим самим за мене вже сказавши. Цим самим. Я тут в цьому місці 2; 5; 10 тис. років тому попереджений, тому випереджений. І це окиснення комусь. І до нього ще хтось.
Зараз, тут, серед цих вулиць міста, серед цієї кімнати мені нічого не належить більше ніж естетика того падіння.

 

Червень 2012 р., фотодокументація,  р. Прут, м. Яремче

 

 

* ІО ("інформаційний об'єкт") - це не виявлення природніх характеристик об’єкту, що певно є участю науки, це констатація його існування як існування послідовності його інформації, послідовності літер його ім'я для виявлення проміжків між ними.

Практика ІО є наслідком і відноситься до сфери мого візуально-перцептивного досвіду.

Це, в першу чергу, практика, в якому суб’єкт ставить питання реальності: можливої як об’єкту досліду; можливої до від'єднання від нього; можливої як єдиної в мисленні.

Шляхом виявлення, синтезу, примноження, наслоєння інформації відбувається створення нових або відтворення його старих, але під новою назвою, кордонів.

Кордони в даному випадку необхідні для створення ситуації передрефлексії (нульового рівня рефлексії), ситуація передрефлексії  необхідна для рефлексії межі "об’єкту реальність" поза самим ІО.

Тобто ідеальним інформаційним об’єктом є той, який найкраще створює прецедент для споглядання і рефлексії того, чим він не є/того, що ним не є.

2012триває
Відкрита група, Відкрита галерея

Текст художників про проект:

 

Створення відкритих галерей - символ, що створює межі, ніби хоче зловити невпіймане, зловити пустоту. Паралельно ставячи питання про існування галереї без художника, художника без галереї.

Цей візуальний проект надихається спробами "матеріалізації" "неможливого" в мистецтві через застосування нових форматів. Головною метою проекту є реалізація та трансформація. Спроба і досвід створення нового простору, виокремлення певної протяжності життя. Соціальне значення, тобто підняття питання про відсутність галерей у цьому проекті на даний момент відходить на другий план. Було б достатньо виставкових залів, цей проект не втратив би актуальності для нас.

Проект "Відкрита галерея" реалізується на територіях відомих, малознаних і тих що знаходяться поза контекстом українського мистецького середовища. В просторі реальних міфів, міфів - реальних галерей: тих, які ніколи не існували, тих, документація яких була втрачена.

Важливою складовою стає створення простору до і після. Тобто, розставлення точок від альфи до омеги. В перспективі це середовище розвивається, утворюючи вторинні прецеденти чи занепадає.

 

Галерея Два

 

Реалізовано 20.08.2012

Знаходиться біля г. Чорна Гора, на березі р. Тиса, Закарпатська область, Україна. Галерея являє собою два приміщення в землі (людського зросту) в минулому слугувавші для гашення вапна. Їх конкретні природні та часові метаморфози. Відповідно одне приміщення наповнене стоячою водою - інше порожнє. Єдиним втручанням стали сходи побудовані групою, що запрошують та дають змогу увійти в галерею. Роздивитись все зсередини і ближче.

 

Галерея Тиса

 

Реалізовано 21.08.2012

Знаходиться на березі р. Тиса (біля м. Виноградів, Закарпатська область, Україна. В рамках локального фестивалю сучасного мистецтва "Креденс 2012" була створена галерея "Тиса" в одній з покинутих будівель цементного цеху. Галерею було вирішено зробити функціонуючою власне задіявши її простір як класичний експозиційний. Всередині відбулась перша спільна виставка учасників групи.

 

Галерея на Арсенальній площі

 

Реалізовано 08.09.2012

Простір навколо художника і є так званою галереєю, а художник і є так званим об’єктом, який завжди спостерігає збоку, але водночас залишається в центрі. Створення штучних галерей є певним символом, що створює межі, хоче зловити не впіймане.

Галерея була створена в рамках тижня актуального мистецтва у Львові восени 2012. Конструкція складається з 3-ох і 4–ох метрових планок. Окрім проявлення публічного простору міста, в проекті закладена і соціальна складова: учасники групи залучали до проекту, проводячи збір коштів на деревину. Беручи лише ціну однієї планки з однієї людини.

 

Галерея з видом на ліс

 

Реалізовано 18.10.2012

Реалізована під час перебування групи на резиденції Granny Hall. В лісопосадці біля с. Самійличі, Волинська область, Україна. Крейдою були наведені умовні стіни галереї. План був продиктований розташуванням дерев в лісопосадці і зовнішньо являє собою знак відліку візуального досвіду.

 

Галерея 550 кв. метрів

 

Реалізовано 19.10.2012

Реалізована під час перебування групи на резиденції Granny Hall. Інспірацією до візуальної форми реалізації стала звична методика забудівельної підготовки початкового етапу. Що була окреслена ниткою натягнутою між кілками. Галерея в полі запрошувала до себе довгим 30-метровим коридором, який починався з польової стежки. Загальна площа галереї в полі 550 кв. метрів.

 

Галерея Всередині

 

Реалізовано 19.07.2013

Інколи людського зросту достатньо. Інколи й достатньо просто людського. Інколи й достатньо просто зняти шар землі, відкрити поверхню, щоб те, що ти завжди відчував ззовні і належним, відчути змінним і зсередини.

1,7 метрів, 8 метрів землі. Виявленої, вийнятої.

1,7 метрів, 8 метрів зміненої (не обов’язково на краще) системи.

Ретерреторіалізація (від землі до території).

Галерея відкрита.

 

Галерея на відрізку дороги

 

Реалізовано 22.08.2014

Галерея створена на відрізку дороги, де межі експозиції визначаються двома звичайними дорожними знаками, які зазвичай  інформують про наступний населений пункт на шляху та його закінчення. Експозиція мала приблизно 200 метрів по траекторії дороги і була можливою для перегляду за один раз.

Галерея була створена в рамках фестивалю «Креденц», на околиці Відпочинкового табору "Скалка", Кам'яниця, Ужгородський район Закарпатської обл.

 

Галерея Стрий–Бірючий

 

Реалізовано 12.09.2014 

Галерея була створена восени 2014 року з двома точками відліку у вигляді двох дорожніх знаків. Перший втановлений на річці Стрий у Львівській обл., другий — на півострові Бірючий Запорізької обл. Цього разу основою відліку експозиції стала «крива річки» (а точніше води), яка через ще одну, більшу, річку впадає в море. Таким чином згідно з рухом води, шлях який треба подолати для огляду експозиції галереї становить близько 1000 км. Група дала відлік простору, який з об'єктивних причин залишився невідвіданим навіть самими учасниками проекту.

Галерею було створено в рамках Міжнародного симпозіуму сучасного мистецтва «Бірючий 014», Запорізька область, півострів Бірючий.

 

 


2012
інтервенція у публічний простір, проект "Спірна територія", Севастопольський художній музей, куратори — Худрада

Текст художників до проекту:

 

Істоти з руками та ногами, та все ж не схожі на людей, адже вони не мають голів.

Вони не можуть бачити, тільки їхні ноги та руки контактують зі світом.

Вони їздять розкішними авто, з'являються в публічних місцях, покладають квіти до пам'ятників.

Мовчазні істоти у повному обладунку не сприймаються як "нормальні люди", хоч вони ввічливі та слідують правилам.

Їх неможливо заарештувати за порушення закону, однак сама лише їхня присутність викликає одночасно тривогу та сміх й можливо — в певному сенсі — є порушенням суспільного порядку.

2011триває
об'єкт, паблік-арт
2011
Лариса Венедиктова / Tanzlaboratorium, Давай домовимося — ти не бачиш мене, я не бачу тебе
перформанс, в рамках проекту "Заручник в НХМУ", Національний художній музей України, Київ, куратор — Лариса Бабій

Впродовж одного «вікенду», Лариса Венедіктова перебуває в музеї, не ставлячи перед собою жодних завдань чи питань.

Перформер пропонує відвідувачам стати
не зовсім глядачами, тому що не пропонує їхній увазі жодної «події».

Анти-спектакулярна дія, якою відвідувач може бути захоплений, бере його в заручники. 

 

Фреагмент тексту кураторки Лариси Бабій (за каталогу проекту):

 

«Давай домовимося — ти не бачиш мене, я не бачу тебе» був цікавий тим, що порушував усталені в межах музею конвенції — передусім статуси суб’єктності глядача і об’єктності музейного предмету.
Лариса Венедіктова три дні поспіль протягом восьми годин відпрацювала в залах НХМУ музейним експонатом. Але це був не статичний предмет на кшталт картин чи скульптур,
а рухливий, наділений енергією погляду і потенціалом прихованих намірів. Для відвідувача, який заходив до
музею на годину–другу цей «експонат» був таким самим «нерухомим» як й інші, адже він не мав змоги спостерігати
ні початку, ні кінця дійства. Смисловий час перформансу протікав повільніше, ніж час, потрібний для огляду музейної експозиції, тому те, що відбувається у цьому часовому потоці втрачає властивості потоку, розпадаючись на окремі дії, які можна обсервувати наче в режимі стоп–кадру. Тож силові лінії стосунків, що виникають між відвідувачем і музеєм на якийсь час «провисають», чинні конвенції послаблюються і виникає певна символічна провокація до їх зміни або скасування. Але, як на мене, найсуттєвіша зав’язка відбулася не з глядачами, а саме з метафізикою музейного простору (для відвідувача цей перформанс, можливо, виявився найбільш герметичним). 

2010
Олексій Хорошко, Рожева пантера
стріт-арт
20092013
Влодко Кауфман, Біотеатр
інсталяція, різні локації

Навколо дерева, що росте в природньому середовищі, споруджена конструкція у формі амфітеатру. Лави амфітеатру розміщені таким чином, що дерево опиняється в центрі "глядацької зали".

 

Варіанти інсталяції були встановлені на фестивалі Open City (Люблін, 2009), фестивалі "Форт Місія" (Дрогобичі, 2010),на відкритому майданчику перед галерею "Музей ідей" (Львів, вул. Валова, 18, 2012), на ленд-арт симпозіумі «Пространство пограничья» (с. Миропілля, Сумська область).

20072011
вибрані проекти
2000
інсталяція, Центр сучасного мистецтва, Київ, куратор — Єжи Онух
1993
Влодко Кауфман, Листи до землян
видиво (відео- та фотодокументація), Костел кларисок

"Листи до землян" - перший проект художника, у якому він виступив у полісинтетичному жанрі "видиво" (авторський термін Кауфмана, яким він позначає медіум власних творів, що поєднують елементи інсталяції, сценографії, перформансу, театральної та музичної вистави, партиципаторних практик тощо).

 

Коментарі художника до проекту (за матеріалом varianty.net):

 

Неборак був провідником, який стояв перед музеєм і скеровував людей у потрібному напрямку.

На вході стояв поролон з червоною фарбою. Люди ставали на нього і залишали сліди на мапах, якими була встелена підлога. Я їх від душі різав, перекраював країни, від'єднував, приєднував, сепарував.

Було виготовлено 8 печаток, які ставилися кожному замість номера і означали присутність у дійстві.

По залу ходив Петро Старух з восьма годинниками, які накручував, за деякий проміжок часу цей будильник дзвенів і так 8 разів. Сценарій був розроблений, хоча все було ніби випадково.

У залі стояло 8 мольбертів і на них малювали діти. Але малюнків ніхто не бачив, бо вони малювали предмети, які не залишають сліду – кулькові ручки, олівці без стержнів. 

Улюблений образ – балерина, що ловить рибу. Це приснилося, що є дорога запилена і з двох сторін стоять балерини з вудочками і так до горизонту.

Багато крісел на мапі – символізує гігантський концертний зал. Чубай грав на скрипці й топтав ті стільчики. Це спроба людини реагувати на музику, на те як тобі її пропонують. Це незгода з поданням музики.

Закінчився проект на тому, що люди опинились у замкненому просторі, я почав зривати мапу з підлоги, а там були репродукції ікон, я поставив людей перед вибором. Десь півгодини ми чекали і ніхто не наважився піти по оразах. Я пройшовся і зробив стежку, щоб люди могли виходити.

На відкриті проекту було багато таких людей, які зараз дивно бачаться на таких подіях. Там ходить Ганна Герман, страшно подумати, якби вона відреагувала, якби їй сказали, ким вона буде зараз.

На цей проект виголили мені печатку на голові. Так я ще довго ходив на каву вранці, в кафе готелю Інтурист (Жорж зараз). Там «коні» (продавці валюти) весь час тусували і питали, що це за прикол.

На мені був автентичний дівочий стрій якогось українського регіону. Але всі думали, що це стрій буддиського монаха.

З'являюсь на відео оголеним, бо це абсолютна відкритість, кожен раз я наполягав, що я відвертий. Зараз мені видається, що це дуже спекулятивна річ, а з другого боку це дало можливість профільтрувати ситуацію, коли і де можна розбиратися.

Бо розбирався я дуже часто. Був творчий вечір Винничука і Рябчука у театрі Курбаса і ми з Юрком Міськом розібралися і пройшлися позаду них по сцені. По-моєму, крім цього проходу ніхто нічого не пам'ятає.