Антон Варга

89 днів зими - це виставка, що тривала протягом календарної зими 2012-2013 рр. на кухні квартири художника Антона Варги по вул. Джерельній, 27/10 у Львові. Експозицію змінювали кожного дня, документували й оперативно публікували у блозі проекту. 

Текст художника про проект:

Для чого?

Виставкова діяльність має під собою інколи велику небезпеку, бо розриває складені в створенні час і простір., представляє виокремлений об’єкт. Це не є ані добре, ані погано. Є і так, і є по-іншому. Варіант по-іншому, в основному, приречений на свого роду контркультурне споживання і відповідне існування чи навпаки.

Так само і з гіперрефлективним мистецтвом. У контексті всього проекту складуються історії, міфи, тенденції, які зрозумілі тільки кільком людям. Велику частину сторонній глядач (поза контекстом) взагалі не може відчути.

Те, що відбувалось, було задумано для практики непрепинної рефлексії, яка б залишала по собі артефакти кожного дня. Тобто проект задумовувався в першу чергу для тих 5 -7 наявних в тому просторі художників як виклик їхній майстерності споглядання, як виклик їхній виставковій практиці виокремлення і вписування. Простір кухні на Джерельній (майже зовсім не особливий) не був самоціллю. Це місце, що було під рукою (найближче). І необхідно не забувати про звичайну функцію діалогу між власне проектами, яка в даному об’єкті, в силу непереривності днів, набула звучання.

І останнє. Це ж все відбувалось очевидно не заради мистецтва, а для рефлексії нашого місця тут-і-зараз кожного дня. Нашого існування в тому місті, тієї зими, в тих стінах Джерельної і поза нею, разом з іншими і окремо.

Проект особисто мені підняв багато питань про аспекти того, чим я ніби займаюсь.

Тим не менш, зараз я пишу цей текст, щоб ніби востаннє скласти характеристики об’єкту, виправдавши його як єдиний інформаційний об’єкт*, склавши його в коротких словах для можливості створення ситуації передрефлексіії тієї зими з 90-та днів. 

Окремими питанням варто було б обговорити доцільність, чи цікавість, чи актуальність такого об’єкту для глядача. І головне - для “моніторного”, “блогового” глядача.

Фізика.

Покладення.

Не створюючи чи довіряючи комусь абстрактному це, ми реалізуємось в обміні. Кожного дня вишукуючи, постимо. Це є просто ознакою часу. Це є можливістю часу. Всі, хто має доступ до компа, до інтернету, розширюють старий добрий феномен колекціонування до постійної, майже безперебійної, інформаційної магістралі між собою і оточуючими.

Я є суб’єктом обміну, значить я є. І тут нічого нового.

Повернемося до стіни на Джерельній. Чим ця стіна по великому рахунку відрізнялась, від твоєї, моєї стіни в тій чи іншій соціальній мережі? Нічим, крім фізики.

Повернемось до 31-го дня проекту. До виставки в тихім шелесті трав.. Домовились про виставляння від кожного по артефакту. Про взяття з Аральської і покладення на Джерельну. Про переміщення елементів, про їхне першочергове проявлення і покладення. Звісно зрозуміло що фізичним в цьому випадку є все, пошук, виявлення, сам об’єкт (його існування). І окрім непередбачуваного феномену виявлення, тут з'являється, на відміну від мережі, ще й феномен фізичного транспортування об’єкту (наприклад, просте перенесення пластикового стаканчику з водою з Аральської до Джерельної). До моменту трансляції відбувається ще процес дії.

Процес руху. Процес фізики.

А в кінці та сама площинна стіна засвідчення на Джерельній і «стіна», адреса в мережі (блоґ) зрівнюються в значенні.

Побутовий псевдо-концептуалізм. Один день вибраний тільки для того, щоб зрівняти час рефлексії, час між «актом креації» і походом на ринок,. Як три універсалії (споглядання, рефлексія, комунікація) які необхідно було, зламавши перетинки між ними, вистроїти не в послідовний ряд, а в простір, де вони б перекривали один одного своєю одночасовістю і перманентністю одного дня.

Простір.

Простір інформаційного об’єкту складав собою, в першу чергу, прямокутник кухні. Диван, який майже не рухали, бо в принципі не очікували на масштабні артефакти, холодильник, який не було і куди. Кухня - це свого роду було просто фінальна точка (кінцева) в тих пошуках, що відбувались з перемінним успіхом кожного дня. Стіна просто стала кінцевим апробантом дня. Засвідчувала відбутість досвіду. Приймала. На початку за ініціативи Дениса Бекетова І Маркса був створений блог, який став віртуальним аналогом простору Джерельної. Мінімальним натяком на те, що сталось. Часом навіть дуже інформативним. Блог і на даний момент транслює одночасно всі 90 днів.

Інша кімната. Загальна площа квартири 28 квадратних метрів. На стіні в іншій вивішували частини проектів.

Крайні ж точки загального простору об’єкту становлять ті місця, адреси, локації, з яких починалась інтенція проектів і які остаточно виявлялись на стіні Джерельної.

Часовий відрізок.

Одна доба. 24 години. 89 днів зими. І останній без виставки. В основному відкриття відбувались біля 22-23 годин вечора. Були й після опівночі. Були й на ранок. В одному з проектів мною навіть був відмічений відсутній день. Тобто рефлексія полягала якраз в відсутності ідей, в відсутності нашого потенціалу тоді (відсутності резонансу). Закінчення зими ж насправді було символічне (календарне). Ми вночі зустріли весну, а зима, її справжній сніг і холод продовжувались ще півтора місяця.

Мені зараз подобається це все тим, що тоді це все було мистецтвом теперішнього. І навіть мистецтвом без майбутнього.

По великому рахунку тільки чиста свідомість - похідна релігії, чи духовної практики - може в повній мірі володіти теперішнім.

Мистецтво ніколи не було заповідником чистої і без апеляційної присутності тут-і-зараз. Було чи не було?

Зараз мені здається що Мистецтво завжди, як за Пріговим, це передостання дія.

Це акт творчості, акт створення прецедента чи реальності, яка, вже отілеснівшись, вимагає усвідомлення себе, як і все до неї, усвідомлення всього поспіль, включно з нею. САМЕ ТОМУ мистецтво, по великому рахунку, завжди буде оперувати чи старатись оперувати минулим, майбутнім і теперішнім, при цьому всьому створюючи предмет безчасовості.

Теперішнє залишиться тільки творцю.

Глядач - інвалід в цьому випадку. Але інвалід передбачений і потенційно нагодований.

Конвертація. Взаємозв'язок.

За словами Стаса Туріни, ідеальні дні цього проекту мали б виглядати типу шостого дня ("Набуття за день"). Тобто в кінці дня ти просто ставиш на полиці речі, які приніс з собою до хати, знайшовши, купивши, отримавши їх внаслідок свого одного дня цього життя в цьому місті.

Все конвертується. Тому думки, з якими ти ходив, також виявлялись в предметах, які ти вже відповідно підбирав (відбирав), а головне впливали на людей поряд - тим самим інколи створювались багаторівневі напластовані проекти.  

Твій день внаслідок дня ближнього (іншого).

* ІО ("інформаційний об'єкт") - це не виявлення природніх характеристик об’єкту, що певно є участю науки, це констатація його існування як існування послідовності його інформації, послідовності літер його ім'я для виявлення проміжків між ними.

Практика ІО є наслідком і відноситься до сфери мого візуально-перцептивного досвіду.

Це, в першу чергу, практика, в якому суб’єкт ставить питання реальності: можливої як об’єкту досліду; можливої до від'єднання від нього; можливої як єдиної в мисленні.

Шляхом виявлення, синтезу, примноження, наслоєння інформації відбувається створення нових або відтворення його старих, але під новою назвою, кордонів.

Кордони в даному випадку необхідні для створення ситуації передрефлексії (нульового рівня рефлексії), ситуація передрефлексії  необхідна для рефлексії межі "об’єкту реальність" поза самим ІО.

Тобто ідеальним інформаційним об’єктом є той, який найкраще створює прецедент для споглядання і рефлексії того, чим він не є/того, що ним не є.

43

71-ий день, УПЦ, Без назви, "Мирка почула дзвін, підійшла до дверей, каже - священник. Відкрили. Там священник. Освятив квартиру. Всі поцілували Христа. Подарував нам картинку з хрещенням. Повісили."

Роботу створено під час фестивалю "Black Circle IV". 

Роботу було стровено в рамках проекту "Тимчасова виставка I" в галереї "Коридор". На відео зафіксовано 2 хвилини тимчасовості тоді й в тому місці. 

Текст художника про проект:

ІО* Естетика

Документація повторюваної діЇ. Назбиравши дошок, я підписав кожну з них словом "вода". Після цього брав кожну, заходив до води, підпалював і кидав в Прут. Дію повторив 16 разів. Ці дії і всі подальші інтерпретації документації - не більше ніж естетика визначеності.

Цим самим за мене вже існуючи. Цим самим за мене вже сказавши. Цим самим. Я тут в цьому місці 2; 5; 10 тис. років тому попереджений, тому випереджений. І це окиснення комусь. І до нього ще хтось.
Зараз, тут, серед цих вулиць міста, серед цієї кімнати мені нічого не належить більше ніж естетика того падіння.

Червень 2012 р., фотодокументація,  р. Прут, м. Яремче

* ІО ("інформаційний об'єкт") - це не виявлення природніх характеристик об’єкту, що певно є участю науки, це констатація його існування як існування послідовності його інформації, послідовності літер його ім'я для виявлення проміжків між ними.

Практика ІО є наслідком і відноситься до сфери мого візуально-перцептивного досвіду.

Це, в першу чергу, практика, в якому суб’єкт ставить питання реальності: можливої як об’єкту досліду; можливої до від'єднання від нього; можливої як єдиної в мисленні.

Шляхом виявлення, синтезу, примноження, наслоєння інформації відбувається створення нових або відтворення його старих, але під новою назвою, кордонів.

Кордони в даному випадку необхідні для створення ситуації передрефлексії (нульового рівня рефлексії), ситуація передрефлексії  необхідна для рефлексії межі "об’єкту реальність" поза самим ІО.

Тобто ідеальним інформаційним об’єктом є той, який найкраще створює прецедент для споглядання і рефлексії того, чим він не є/того, що ним не є.

ІО* Виправдання було створено для першої колективної виставки учасників "Відкритої групи", яка проходила в стінах Галереї Тиса, створеної художниками групи в рамках довготривалого проекту "Відкрита галерея".

*ІО ("інформаційний об'єкт") - це не виявлення природніх характеристик об’єкту, що певно є участю науки, це констатація його існування як існування послідовності його інформації, послідовності літер його ім'я для виявлення проміжків між ними.

Практика ІО є наслідком і відноситься до сфери мого візуально-перцептивного досвіду.

Це, в першу чергу, практика, в якому суб’єкт ставить питання реальності: можливої як об’єкту досліду; можливої до від'єднання від нього; можливої як єдиної в мисленні.

Шляхом виявлення, синтезу, примноження, наслоєння інформації відбувається створення нових або відтворення його старих, але під новою назвою, кордонів.

Кордони в даному випадку необхідні для створення ситуації передрефлексії (нульового рівня рефлексії), ситуація передрефлексії  необхідна для рефлексії межі "об’єкту реальність" поза самим ІО.

Тобто ідеальним інформаційним об’єктом є той, який найкраще створює прецедент для споглядання і рефлексії того, чим він не є/того, що ним не є.

Роботу створену під час фестивалю "Black Circle II" на закинутій військовій базі на полонині Руна в Закарпатті.