«закарпатська школа живопису»

Текст до виставки Марії Ланько та Лізавети Герман

Майстерня Мирослава

Якщо їхати Столичним шосе в напрямку Пирогово та повернути перед парком Феофанія праворуч у гущавину, опиняєшся на території Міжнародного центру астрономічних та медико-екологічних досліджень. Тут, посеред старого лісу де-не-де стирчать позаземні “гриби” обсерваторій, а з-за частоколу сосен видніється стандартний куб пізньорадянської технічної забудови, один з адміністративних корпусів наукового Центру. Більшість співробітників установи там і живуть – у спеціально збудованих п’ятиповерхівках, навколо яких квітнуть дбайливо доглянуті фруктові сади. Говорять тут, здається, тільки про зірки й планети і віддають перевагу лісному повітрю та чистій науці перед традиційною міською метушнею.

З кінця минулого року Мирослав Вайда облаштував собі тут майстерню – простору витягнуту кімнату правильної геометрії з панорамними вікнами з одного боку та невеличким балконом, що потопає в деревах – з іншого. Виставка “Зимно”, здається, народжена саме цими стінами студії та деревами лісу, хоч насправді навпаки – власне практика художника знайшла себе і “проросла” у відповідному місці. Укорінені в природному, інтуїтивному, пейзажному, твори Вайди є водночас абстрактно технологічними – в дусі класичного мінімалізму. Та на відміну від останнього його практика повсякчас апелює до особистої історії автора й базується на перформативному жесті. Переконливим й щирим тому підтвердженням є представлені в галереї роботи двох минулих років, об’єднані новим висловлюванням та новим відчуттям.

Провідним формальним мотивом проекту “Зимно”, як і всієї практики Вайди в останній час, є щільний геометричний візерунок, нанесений за допомогою валика із виготовленою з автомобільної шини поверхнею. Різні варіації цього повторюваного візерунку підводять до проблеми дихотомії технічного та природнього, що її Вайда по-різному обігрує в кожному елементі виставки. Ця двозначність присутня вже в самому робочому процесі, коли суто механічний спосіб виготовлення орнаменту перетворюється для художника на перформативне дійство, не обмежене самим лише зафарбовуванням поверхонь полотен, паперу або стіни. Проявляється вона також у візуальному й майже тактильному враженні від схожого на вогкий земляний покрив орнаменту, рисунок якого насправді має промислове походження.

Опозиція “органічне vs технічне” знаходить своє продовження в інсталяції з ідентичних дерев’яних планок, розставлених на тлі того таки “земляного” паттерну. Розташовані так, аби наочно структурувати суцільне хаотичне чорне поле на стіні, ці “знайдені об’єкти” дисонують вже самі із собою – унікальний візерунок деревини кожної планки підпорядкований єдиному розміру та формі, закладеними в програмі машини, що їх нарізала. Але зміст їх вибудовується поза черговими роздумами про складні взаємовідносини матінки-природи та людини/машини в сучасному технократичному світі. Будучи винесеними за межі повсякденного контексту, ці об’єкти виходять на рівень абстрактних та замкнених в собі сутностей, смислові властивості та візуальна мова яких функціонують поза маркуванням природнього та привнесеного ззовні.

Сам Вайда наводить тут аналогію із характером композиції в електронній музиці, в якій монолитне полотно звуків та шумів розбиваються регулярними та чіткими бітами.

Ключем до “читання” всієї експозиції може стати скромний, проте промовистий об’єкт “Ходулі на виріст”. Короткі, схожі на дитячі бігові лижі художник переоблаштував на ходулі, конструкція яких дозволяє буквально ставати вищим по мірі росту вправності. Це безмежно щире автореферування виводить всю експозицію із модусу відстороненого споглядання в простір особистого, суспільного й політичного. У цьому просторі предмети, що їх ледь торкнулася рука художника, починають працювати на впізнавання, в якому форми, колір й матеріали спроможні говорити про пам’ять, біль й зростання.

9

Подорож рендомним автомобільним транспортом та пішим ходом, розпочата зранку у Львові з ночівлею в Ужгороді і остаточним завершенням у Павшино (поруч з Мукачево). Жестове маркування простору під час переміщення, з ілюструванням обмежених потреб. Складнопояснювальне конструювання внутрішнього сентименталього ландшафту досягнутого через перфомативну форму.

Текст художника до проекту:

конструювання перерваних переміщень

це чітко 233 кілометри до Мукачево

це чітко 268 кілометрів з прорахунками

це чітко 268 кілометрів з практичними похибками

конструювання попутнього перерваного дня

картка навзаєм мовчання

картка назваєм відпочинку

хмарність з похідними розпорошуюча до початку гірських утворень

світло розмиваюче на горі перевалу

вечір у спину втомлених подорожніх

дощ у місті приймаючому бігунів з фальстартом

тур де ти

Стас Т.

14

Текст художника про проект:

ІО* Естетика

Документація повторюваної діЇ. Назбиравши дошок, я підписав кожну з них словом "вода". Після цього брав кожну, заходив до води, підпалював і кидав в Прут. Дію повторив 16 разів. Ці дії і всі подальші інтерпретації документації - не більше ніж естетика визначеності.

Цим самим за мене вже існуючи. Цим самим за мене вже сказавши. Цим самим. Я тут в цьому місці 2; 5; 10 тис. років тому попереджений, тому випереджений. І це окиснення комусь. І до нього ще хтось.
Зараз, тут, серед цих вулиць міста, серед цієї кімнати мені нічого не належить більше ніж естетика того падіння.

Червень 2012 р., фотодокументація,  р. Прут, м. Яремче

* ІО ("інформаційний об'єкт") - це не виявлення природніх характеристик об’єкту, що певно є участю науки, це констатація його існування як існування послідовності його інформації, послідовності літер його ім'я для виявлення проміжків між ними.

Практика ІО є наслідком і відноситься до сфери мого візуально-перцептивного досвіду.

Це, в першу чергу, практика, в якому суб’єкт ставить питання реальності: можливої як об’єкту досліду; можливої до від'єднання від нього; можливої як єдиної в мисленні.

Шляхом виявлення, синтезу, примноження, наслоєння інформації відбувається створення нових або відтворення його старих, але під новою назвою, кордонів.

Кордони в даному випадку необхідні для створення ситуації передрефлексії (нульового рівня рефлексії), ситуація передрефлексії  необхідна для рефлексії межі "об’єкту реальність" поза самим ІО.

Тобто ідеальним інформаційним об’єктом є той, який найкраще створює прецедент для споглядання і рефлексії того, чим він не є/того, що ним не є.

Коментарі художника до проекту:

Сьогодення. Проект “Ліс по-закарпатськи”. Старість приходить набагато раніше ніж Ми її чекаємо. Надіюсь писати пейзаж це не старість. не ганьба писати пейзаж ганьба його написати паршиво.

14