національна ідентичність

Текст художників до проекту:

Україна страшенно втомилася від романтизму, який, наче і не було катастрофічного 20-го сторіччя, ще домінує у дискурсі національної культури. “Поховайте та вставайте...” - настільки звичний, знесилений 150-річним вживанням, заклик поета-революціонера раптом на наших очах набув актуальності жахливого непередбачуваного сьогодні. Кайдани декоративної, поверхневої, ідеологічної культури символу рвуться, самі по собі розсипаються на порох — адже вони ніколи не були реальними. Коли реальність мовчить, мистецтво промовляє за неї. Коли реальність говорить, мистецтво може тільки волати про своє безсилля та вчитися в цього безсилля. Наступ реальності на життя дивним чином співпав з ювілейним роком Т.Г.Шевченка, який за останнє 200-річчя багато чого натерпівся від своїх “земляків” та втомився від, наприклад, такої гидоти: “Взяти до відома, що Тарас Шевченко – національний символ та моральний авторитет Українського народу, а його творчість – духовна спадщина і національна святиня України”. (із заяви Національної експертної комісії України з питань захисту суспільної моралі) Нас зацікавили тексти Шевченка-радикала (фрагмент віршу “Варнак”), лірика (“Л.") та пророка (“Доля”) - слова, що звучать у виставі, повертають собі свою силу.

"Проект "Вібрації Верховини" - це експозиційні вібрації в Ужгороді та Івано-Франківську або ще в якомусь іншому місті, іншому просторі та часі... Задуманий як продовження реалізованого в галереї Detenpyla проекту "Думка, що відчується", цей об’єкт звертаєтся до можливості сприйняти думку через колір та знайдений об’єкт яким є саме приміщення. Це особливий емоційний стан людини, асоційований з відчуттям, в основі якого лежить думка".

Петро Ряска

9

Текс художника про проект:

Проблему неможливо вирішити,

будучи на тому ж рівні мислення,

на якому вона була створена

А. Ейнштейн

За останніх двісті років розвиток технологій зайшов дуже далеко, аж за горизонт нашої свідомості. Сучасні технології допомагають людям, але передусім мають руйнівну функцію. Вони руйнують нас зсередини, руйнують наші живі «людські» стосунки. Стає моторошно, дивлячись на нашу історію, ми асоціюємо себе з «творцем», можемо дуже багато, але не завжди замислюємося над результатом. Хоча насправді не технології, а ми, самі люди нищимо себе і наш дім, Землю.

Наприкінці минулого століття учені  NASA стали працювати над тим, щоб почати переселення  людей на інші  планети . Ведуться постійні  пошуки придатних планет для життя,однією з таких планет є МАРС.
Було підраховано.   що кошторис такої місії  буде понад 750 міліардів доларів і це лише щоб відправити невелику кількість людей (близько 6 чоловік). Для людства це дуже важливий крок.
Виникає питання – що ми будемо робити зі своєю рідною планетою? Невже ми знищимо тут усе живе? 

Кінець фільму: чорний екран телевізора починає заповнюватися титрами, лунає фінальна пісня... У короткому відео “Без назви” Андрій Стегура паразитує на стандартному прийомі популярного кінематографу – “дотиснути” глядача по завершенню “драми” холодом технічної інформації у поєднанні з відверто емоційним звуковим рядом. У роботі художника фінальні титри існують без фільму, головним героєм якого мала б бути Україна (на це натякає патріотичний текст пісні і тризуб-партизан, замаскований під японський ієрогліф). Незняте кіно (читай: відсутність культурної пам’яті) залишає по собі відповідні наслідки – письмо, яке не можливо прочитати, й стилізовану під народну пісню, виконану із неприхованим західним акцентом. Такою “чужою” постає українська ідентичність не тільки в умовах культурного експорту, де вона може претендувати хіба що на статус екзотики, а насамперед у внутрішньому обігу, де тризуб і псевдо-народний наспів – єдине, за що можно зачепитися...

Текст художника про проект:

Это всего несколько тихих и ностальгических пейзажей моей не слишком красивой, но, тем не менее, прекрасной родины Галичины – небольшого региона в западной Украине. 

13